Історія народної вишивки на Україні

 З далекого минулого прийшло до нас рукоділля – рук  діло – життя, плетіння,  вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, де спілкування з навколишнім світом та потреба не тільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та «Іліаді» Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Хстоліття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Перші згадки про вишивання зустрічаємо у стародавніх істориків, про нього свідчать і археологічні знахідки зі скіфських поховань. Всесвітньовідомі золота пектораль із Товстої могили (4ст. до н.е.), чаша з Гайманової могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (4ст. до н.е.), що уособлюють мистецький витвір, містять сюжети, які дають змогу дослідникам виявити та простежити різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, його пишне декоративне оздоблення золотими вишивками, аплікацією із кольорової шкіри, декоративними швами. Візерунки утворюються з поєднання кружечків, спіралей, завитків, а також із пишної рослинної орнаментації у вигляді стебла квітки, листя, грон винограду.

 Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну, символічну функцію. Вишитий візерунок набував магічної сили. Він розміщувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях, на подолі. Основна увага приділялась оздобленню рукавів, що було символом вшануванням роботящих рук.

         Язичницькі вірування були тісно пов’язані з життям і працею людей. В орнаментах давньоруського гаптування  зустрічаються геометричні мотиви, зображення гепардів, левів, птахів, сповнені чіткого ритму, величі та гармонійної рівноваги.

         Великою різноманітністю  відзначаються рослинні візерунки. Особливо улюблена квітка крин – символ життя, а також стилізовані зображення дерев із гнучкими стеблами тощо.

         ХУІ-ХУІІ століття – доба розквіту українського гаптування – шитва золотими та срібними нитками – виконаного по атласу, оксамиту, парчі із застосуванням перлів і коштовного каміння. Твори образотворчого сюжетного шитва – пелени, покрівці, фелони, плащаниці – використовувалися в одязі священослужителів, у літургії православного храму. Гаптування цього часу розвивалося у стилістично-художній єдності з іконописом і гравюрою.

         З ХІХ століття поширюється гаптування бісером, білим шовком на тонких прозорих тканинах – ним прикрашали одяг і предмети побуту. У цей час набуває поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали очіпки, шарфи, носові хустинки, різноманітні деталі жіночого одягу. В основі орнаментації тонко прорисовані вибагливі квіти, пишні букети, перев’язані бантами, стрічками тощо. Для підсилення святковості та піднесеності додавали золоту та срібну нитку, мереживо.

         У процесі соціально-економічного і культурного розвитку в Україні сформувалися локальні особливості народної вишивки кожного етнографічного регіону – середнього Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпат і Прикарпаття, півдня України. Це виявилось  у  характерних орнаментальних мотивах і композиціях, усталеній колірній гамі та специфічній техніці виконання. Співіснують рослинний і геометричний орнаменти, семантика останнього сягає глибинних джерел. Назви мотивів свідчать про глибоку реалістичність і образність світобачення народу.

         До кінця ХІХ століття улюбленим залишалося гаптування білим по білому(«біллю»). Вишивка створює малюнок високого рельєфу  зі світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла візерунок по різному то відбиває, то поглинає світло, поєднуючи багату його гру. Гаптування білим по білому -  своєрідний художній прийом, воно асоціювалось у народі з красою морозних узорів:

                   По білому білим шила,

                   Інеєм рубила

                   Сорочечку чумаченьку,

                   Що вірно любила.

     Інтерес прогресивної інтелігенції до народної творчості, зокрема до гаптування, розвиток культурно-освітньої діяльності серед українського населення сприяли та поклали початок музейній справі. У цей же час було опубліковано цілу низку альбомів зі зразками української народної вишивки. Вони популяризували справжні шедеври мистецтва, протидіючи впливу низькопробних орнаментів, які поширювалися під назвою «малоросійська продукція». Фактично початок вивченню українського гаптування було покладено у 1876 році видатною О.Косач (О.Пчілкою) – матір’ю геніальної Лесі Українки – роботою «Український народний орнамент».

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Ще з давніх часів радили жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля  відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода, досвідки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишивок. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень сестра радить братові кращу обранницю, вказуючи на її перевагу: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.

За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні, рослинні, зооморфні. Геометричні орнаменти дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу.

У сучасній вишивці трапляється й древній символ – "дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба, з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летуючі жуки.

Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, яких відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України.

Складна техніка “низі” з її різновидами  (“занизування”) дійшла до нас з глибини віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках  Поділля.

Техніка “занизування” поширена також на Волині. Вона повністю імітує візерункове човникове ткацтво. До найдавніших належить також техніка “завлікання”, що наслідує перетикання на ткацькому верстаті і дає суворо геометричні візерунки. Найбільш поширена вона на Поліссі та в деяких районах Карпат.

Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхуплут, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше поєднувалися в одному узорі.